друк
04.01.2013
Що змушує іноземних інвесторів продавати свої банки в Україні за один долар?
2012 рік виявився ще одним досить непростим роком для
української банківської системи. Макроекономічна невизначеність, високі девальваційні
очікування, посилення адміністративного впливу і нестача потенційно якісних позичальників
- це комплекс тих чинників, які характеризують операційне середовище банківського сектору
в 2012 році. Крім того, несприятлива зовнішня кон'юнктура і неможливість залучення
дешевого зовнішнього ресурсу через проблеми європейського банківського сектору у
поєднанні з жорсткою монетарною політикою Національного банку змусили українську
банківську систему в 2012 році орієнтуватися виключно на внутрішній висококонкурентний
ресурсний ринок і залучати фондування за рекордно високими ставками.
Як результат, вартість кредитних ресурсів в економіці в другій половині 2012 року підскочила до 30-35% (при нульовій інфляції), що фактично повністю зупинило банківське кредитування реального сектору. Так, за 11М12 загальний кредитний портфель банків виріс усього на 2,9% виключно завдяки зростанню корпоративного кредитування в національній валюті державних і російських банків, а також деяких банків з вітчизняним капіталом, наближених до великих ФПГ. Для банків з іноземним західним капіталом 2012 рік став ще одним роком "розчищення" своїх балансів, скорочення активів і активного пошуку покупців для остаточного виходу з українського ринку. Висока пропозиція банків різних розмірів і портфелів на тлі обмеженої кількості покупців привела до падіння вартості фінансових установ до рекордно низьких 0.5 капіталу, що в 10 разів менше в порівнянні з докризовими 2006-2007 рр. Проте, навіть такі ціни не дозволили усім охочим знайти нових власників цього року і тільки п'ять іноземних банків змогли залишити український ринок, повністю продавши свій актив українському або російському капіталу. Ще як мінімум стільки ж банків на нашу думку зараз знаходяться "у продажу" і готові змінити своїх власників як тільки з'явиться реальний покупець.
Найбільшою і найяскравішою угодою 2012 року в банківській системі, безумовно, можна вважати продаж Банку Форум, що належить німецькому Commerzbank. Покупцем виступив український «Смарт-Холдинг» Вадима Новинського, який зараз володіє в Україні вже двома банківськими активами (Юнекс-банк та БМ-банк). Сума угоди не розголошується, але, враховуючи високий рівень проблемних активів Банку Форум, його вартість навряд чи перевищила 100-200 млн. дол. США, тоді як Commerzbank за п'ять років перебування в Україні інвестував в українську дочку близько 1,0 млрд. дол. США. Другою за значимістю подією, на нашу думку, став продаж Кредитпромбанку (яким володіє пул іноземних інвесторів), який був анонсований у кінці грудня 2012 і планується бути закритим найближчим часом. Покупцем банку став інший український бізнесмен Микола Лагун, що володіє в Україні "Дельта банком", а сума угоди складає символічний 1 дол. США. Шведський СЕБ банк і австрійський Ерсте банк також змогли продати свої українські дочки цього року власникові Євробанку Олександру Адаричу, який озвучив намір об'єднати два нові банківські активи в єдине ціле.
Свої наміри покинути український ринок також неодноразово озвучували шведські Сведбанк і грецький Універсал. Основними претендентами на купівлю останнього, згідно інформації українських медіа, на сьогодні являються все ті ж Микола Лагун, Олександр Адарич і російський Альфа-банк. Список потенційних банків на продаж, безумовно, набагато ширший і говорить про те, що процеси консолідації банківських активів в Україні далекі від завершення і наступний рік, ймовірно, стане ще одним роком масового виходу ряду західних гравців з українського ринку.
Враховуючи усю цю ситуацію, виникає головне питання: що саме лякає іноземних гравців, якщо вони готові втікати з України будь-якою ціною?
Давайте повернемося на кілька років назад. Бурхливе зростання світової економіки упродовж 2004-2006 рр. змусило багатьох іноземних інвесторів шукати нові і перспективні ринки для своєї експансії. В той же час, тріумфальна перемога демократичних сил в результаті Помаранчевої революції і декларація європейського вектору розвитку, в рази збільшили привабливість України як великого і слабо концентрованого нового ринку. Таким чином, масовий прихід іноземних банків в Україну і залучення дешевого валютного фондування, фактично забезпечили кредитний бум 2006-2008 років через недорогі валютні кредити. Проте, вже в другій половині 2008 року світова фінансова криза і падіння національної валюти більш ніж на 60% спричинили масове зростання «проблемки» і необхідність додаткових вливань в капітал. У теж час, слабкий захист прав кредиторів, недосконала законодавча база і часто кардинально інші правила гри в порівнянні з материнськими розвиненими економіками зробили роботу з повернення проблемної заборгованості для іноземних банків складною, повільною і малоефективною. Боргові проблеми Єврозони, що загострилися в 2011-2012 рр., і обмежені можливості європейських банків підтримувати збиткові іноземні дочки, змусили багатьох банків переглянути свої стратегії щодо присутності на іноземних ринках. А висока економічна невизначеність України, туманні перспективи розвитку українського банківського сектору і погіршення демократичної ситуації в країні зробили Україну однією з перших в списку зарубіжних банків на продаж своїх іноземних активів.
І тут, на наш погляд, напрошується наступне питання: чи дійсно праві іноземні інвестори, залишаючи український ринок за всяку ціну і чи дійсно усе так погано в українській банківській системі?
На нашу думку, слабка кредитна активність в Україні збережеться як мінімум упродовж наступних двух-трьох років, а українська економіка продовжить цикл "делевереджу" після бурхливого зростання кредитних портфелів упродовж 2006-2008 рр. Стрімке насичення економіки кредитними коштами в докризові роки однозначно мало істотний позитивний ефект на загальне економічне зростання України, проте, на нашу думку, було занадто стрімким за занадто короткий проміжок часу. Підтвердженням тому може бути показник співвідношення кредитів до ВВП, який за три роки збільшився більш ніж вдвічі: з 35% на початок 2006 до 75% до кінця 2008 року і знизився до 60% на початок 2012. Для прикладу, цей показник для країн СНД на цю ж дату знаходився на рівні: 43% для Росії, 28% для Азербайджану і 33% для Казахстану. На наш погляд, це говорить про те, що Україні знадобиться ще як мінімум декілька років для відновлення відносного балансу, а українським банкам в цей час доведеться задовольнятися скромними показниками зростання, яких якраз вистачатиме для покриття зростання операційних витрат. За 10М12 роки, банківський сектор показав прибуток близько 4,0 млрд. грн., але, на жаль, не завдяки зростанню прибутків, а в результаті зниження вартості ризику, що в поточних економічних реаліях виглядає дуже хитким і ситуативним. Не варто забувати про те, що доля валютних кредитів в портфелях банків на кінець третього кварталу складала близько 40%, а відкрита коротка валютна позиція - близько 7.5 млрд. дол. США. Таким чином, у разі падіння національної валюти навіть на 10%, виникнення нових збитків є практично неминучим і питання про необхідність чергової докапіталізації може знову стояти на порядку денному акціонерів. Не останню роль в "непривабливості України" також грає високий адміністративний тиск і фактично ручне управління грошово-кредитною системою, що робить роботу на українському ринку ще складнішою і непередбачуваною навіть для українських гравців і ще незрозумілішою і дивною для іноземних.
